Україна втрачає одну з основних експортних галузей через тиск державних монополій, – дослідження

Без перегляду підходів до тарифного регулювання, фіскальної політики та підтримки експортоорієнтованих виробників країна ризикує втратити одну з ключових опор економіки в умовах воєнного часу.

На кінець 2024 року експорт залізної руди досяг $2,8 млрд. Але в 2025 році більшість гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК) скоротять або повністю припинять виробництво, а обсяги експорту зменшаться. Причини кризи не тільки кон'юнктурні: представники галузі все частіше вказують на дії державних органів як на ключовий дестабілізуючий фактор.

“Істотно негативно впливає на рентабельність газотранспортного комплексу тарифна політика державних монополій. За останній рік вартість електроенергії для промисловості зросла вдвічі, що критично позначається на виробниках концентратів, у яких частка електроенергії у собівартості продукції сягає 60%. Тарифи на залізничні перевезення щороку зростають в середньому на 35-40%, а в доларовому еквіваленті в 1,5 рази вищі, ніж у 2019-2021», – зазначають. ГМК-Центр.

Інгулецький ГКЗ припинив роботу саме через сукупний тиск енергетичних, транспортних і портових тарифів: за оцінками компанії, портові витрати в Україні вдвічі вищі, ніж у європейських портах. Крім того, значний акциз на дизельне паливо (25% від вартості) поширюється навіть на пальне, яке використовується для заправки кар’єрних вантажівок, які не використовують дорожню інфраструктуру.

“Окремо варто відзначити запроваджену “Укрзалізницею” зміну маршруту перевезення вантажів: через збільшення тарифної відстані на 257 км міжнародний інвестор “АрселорМіттал Кривий Ріг” змушений нести додаткові витрати на логістику. Без обґрунтування такі рішення можна вважати прикладом неефективного або вибіркового тарифного регулювання”, – підкреслюють аналітики.

Гірничодобувна галузь не потребує прямого бюджетного фінансування. Для стабільної роботи йому необхідні передбачуване регуляторне середовище, своєчасне повернення податкових кредитів та економічно обґрунтована тарифна політика.

“У нинішніх умовах кожна тонна залізорудної продукції – це валютна виручка, податкові надходження та робочі місця. Недооцінка стратегічного значення галузі перешкоджає потенціалу відновлення економіки країни та створює довгострокові ризики для її фінансової стабільності”, – зазначають у Центрі.

Нагадаємо, торік Україна посіла 20 місце в рейтингу 71 найбільшої країни-виробника сталі. Проте вже в першому кварталі цього року ми опустилися в цьому рейтингу на 23 місце.

Як відомо, за 5 років найбільші металургійні підприємства сплатили податків і зборів на суму 190 мільярдів гривень, або 6,2 мільярда доларів. На кінець 2024 року сплата податків і зборів чотирма металургійними компаніями склала 1,6% надходжень до бюджетів усіх рівнів. Але якщо зростуть тарифи державних монополій, насамперед тариф на вантажні перевезення УЗ, бюджет ризикує втратити джерело надходжень, оскільки виробники починають закривати свої підприємства.