CRH і цементна монополія: захист конкуренції чи тиск на інвесторів

Ірландський гігант CRH отримав дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію більше половини українського ринку цементу, але це рішення викликало багато дискусій. Опоненти наголошують, що стратегічна галузь має бути доступною, а не монопольною. Чому це важливо – у матеріалі РБК-Україна.

судовий процес

Судова тяганина навколо ірландської корпорації CRH та Антимонопольного комітету України (АМКУ) привернула увагу не лише спеціалістів, а й широкої громадськості. Це судовий конфлікт, який виник у зв’язку з придбанням CRH Dieckerhoff Cement Ukraine та частки в Dieckerhoff/Україна.

Угода була частиною більш широкої експансії CRH на український ринок цементу та бетону. Оскільки цементна галузь є стратегічною для України (особливо в період післявоєнної відбудови), будь-яке суттєве укрупнення гравців на цьому ринку автоматично потрапляє в поле зору антимонопольних органів.

АМКУ був не першою спробою і після тривалих консультацій все ж таки погодився на концентрацію активів CRH, що дозволило ірландській компанії фактично закріпити своє домінування на ринку. Загальна сума угоди склала близько 100 мільйонів євро.

Хоча дозвіл на концентрацію було надано за певних формальних умов (зокрема, призначення незалежних менеджерів у нових активах, відсутність перехресного контролю з іншими українськими структурами CRH), це дозволило CRH ефективно консолідувати понад 45-50% українського ринку цементу.

Деякі українські виробники виступили проти такого рішення, вбачаючи в ньому загрозу конкуренції, ціновій політиці та майбутньому розвитку всієї галузі.

Група Ковальської оскаржила рішення АМКУ в суді. У квітні 2025 року Господарський суд Києва задовольнив позов і анулював виданий CRH дозвіл на концентрацію. Підставою для такого рішення стали, зокрема, докази порушення CRH власних зобов’язань після придбання активів – до наглядової ради Dieckerhoff Cement Ukraine було призначено керівника, який також входить до складу органів управління іншої української компанії групи CRH. Судовий процес триває, справу щодо дозволу АМКУ на концентрацію розглядає суд апеляційної інстанції.

Чому цементний ринок важливий?

Цементна промисловість є одним із ключових чинників післявоєнної відбудови України. За даними Міністерства інфраструктури, тільки в найближчі 5-7 років для відновлення зруйнованої інфраструктури країні знадобиться понад 50 млн тонн цементу.

Водночас існує низка ризиків, зокрема низька конкуренція може призвести до штучно завищених цін, особливо в умовах високого попиту в період реконструкції.

Окремо ризик створює також посилення залежності державних і приватних підрядників від одного гравця, а також зовнішній контроль над виробництвом, що має стратегічне значення для оборони та безпеки інфраструктури.

Однак у будь-якій галузі висока концентрація становить ризик як для підприємств, так і для споживачів.

Вплив на імідж або захист ринку

На захист CRH виступила низка економістів і соціальних експертів. Наприклад, президент Всеукраїнського союзу виробників будматеріалів Костянтин Салій заявив, що такі судові рішення є «ганебними» та завдають репутаційної шкоди Україні:

«Такі ситуації псують імідж країни та знижують привабливість українського ринку для західних інвесторів», – підкреслив Салій.

Подібну позицію дотримувався колишній міністр економічного розвитку України Павло Шеремета, підкреслюючи, що CRH привносить в Україну сучасні практики менеджменту, технології та створює робочі місця.

“Мова йде про сотні людей, які сприймають нову культуру і стають більш продуктивними. Сподіваюся, що АМКУ відстоює своє рішення”, – переконана екс-міністр.

Проте критики такого підходу застерігають, що не слід плутати участь західних інвесторів із неконтрольованою монополізацією. Іноземність компанії не є гарантією її доброчесної поведінки.

Досвід попередніх операцій

У цьому контексті варто зазначити, що угода між CRH і Dickerhoff стала не першою великою покупкою ірландського гіганта в Україні.

CRH вийшла на український ринок ще в 1999 році, а з 2011 року активно купує цементні активи. За оцінками експертів, після останнього придбання його частка може перевищити 45-50% українського ринку цементу.

У європейській практиці такі концентрації на стратегічних ринках, особливо у виробництві цементу, підлягають жорсткому антимонопольному контролю.

Наприклад, у США Федеральна торгова комісія у 2018 році змусила CRH продати активи в трьох штатах, щоб запобігти зменшенню конкуренції. У Польщі у 2009 році дочірню компанію Grupa Ożarów оштрафували на 25,6 млн євро за участь у картелі. У Румунії CRH, разом з Lafarge і HeidelbergCement, були об’єктами великого антимонопольного розслідування в 2018 році через підозри в змові щодо фіксації цін. У Швейцарії компанія заплатила штраф у розмірі 32 мільйонів євро за фіксацію цін у секторі сантехнічної продукції.

Тому в Україні справа була не в самій угоді, а в недостатньо жорстких умовах, за яких АМКУ погоджувався на її виконання.

Антимонопольний комітет України спочатку відмовив CRH у дозволі, але після додаткових консультацій погодився на роботу з деякими обмеженнями. Однією з ключових вимог було призначення незалежних менеджерів Dieckerhoff Cement Ukraine.

Однак через кілька місяців ця умова була фактично порушена: до наглядової ради заводу увійшов топ-менеджер CRH, який одночасно обіймає посаду в наглядовій раді іншої української структури CRH – ВАТ «Подільськ Цемент».

Суд встановив цей факт, визнавши зобов'язання компанії невиконаними. Проте чи мав АМКУ дієві механізми контролю за виконанням зобов’язань? І чи не свідчить це про ризики «декоративного» антимонопольного контролю? Ці питання залишаються відкритими.

Чи справді CRH інвестує в Україну?

Одним із головних аргументів на користь угоди була обіцянка масштабних інвестицій у модернізацію виробництва. Однак історія попередніх операцій CRH в Україні демонструє іншу картину.

Зокрема, після придбання «Одесацементу» та «Миколаївцементу» компанія ліквідувала частину своїх потужностей, скоротила персонал, демонтувала обладнання та перетворила заводи на фасувальні.

На думку суду, подібний ризик зберігається і щодо нових придбань – ще в січні 2024 року Миколаївська райдержадміністрація офіційно звернула увагу Антимонопольного комітету України на можливі наслідки угоди, попередивши про загрозу подальших скорочень і скорочень виробництва.

Насправді частина «інвестицій» CRH полягає не в створенні нових потужностей, а в перерозподілі наявних активів і поступовій оптимізації ринку відповідно до власних інтересів.

Є й інші ризики в цій ситуації. Якщо іноземна компанія отримує фактичну монополію через ослаблення контролю, вона може диктувати ціни, обмежувати конкуренцію, посилювати залежність дрібних постачальників і фактично паралізувати розвиток галузі в довгостроковій перспективі.

Це ризик не лише для економіки, а й для безпеки держави, враховуючи стратегічне значення цементної галузі у процесі відбудови України.

На думку аналітиків, головним ризиком для України є не судовий процес, а навпаки: коли великі операції відбуваються кулуарно, без реальних обговорень, без належної громадської експертизи.

У США, ЄС і Японії антимонопольні битви є звичайною справою. Бізнес оскаржує рішення регуляторів, а суди стають арбітрами балансу інтересів. Це частина зрілої правової системи, а не «ганьба» чи «тиск на інвесторів».

“Сам факт розгляду справи в суді – це абсолютно нормально. Судові тяганини між конкурентами – природний механізм. Але без довіри до судових рішень виникають питання щодо інвестиційного клімату в Україні”, – підкреслює інвестбанкір Сергій Фурса.

Питання для обговорення

Незважаючи на це, ситуація навколо угоди по ЦРЛ актуалізувала дискусію, яку Україні доведеться вести ще не раз.

Чи є угода M&A, в якій значна частина розрахунків відбувається за межами України, інвестицією?

Чи має право держава обмежити концентрацію навіть великого західного інвестора, якщо мова йде про стратегічний ринок?

Чому в ЄС посилюють антимонопольну політику, а в Україні спроби її застосування оголошують «тиском»?

Чому компанії з історією картельних домовленостей в ЄС позиціонуються як зразкові інвестори в Україні?

І справа Центральної районної лікарні в цьому контексті – не просто суперечка двох гравців. Ця ситуація також може стати випробуванням якості української економічної політики, незалежності антимонопольних органів та ефективності судової системи.