SWAM в Україні не працює за призначенням: що для цього потрібно

Читайте також: Експерт пояснив, що поганого у відсутності винятку для України при впровадженні СВАМ

Україна також повинна використовувати цю модель, якщо ми хочемо стати членом ЄС.. Державний фонд охорони навколишнього природного середовища був створений в Україні в 1991 році. Понад 20 років кошти, які сплачували підприємства за забруднення навколишнього середовища, мали чітке цільове призначення і могли використовуватися виключно для екологічних проектів.

Проте наприкінці 2014 року в рамках бюджетної реформи більшу частину екологічного податку було спрямовано до загального фонду державного бюджету. Формально фонд залишився в законі, але фактично припинив своє існування як окремий фінансовий інструмент, а «екологічні» гроші почали витрачати на будь-які бюджетні потреби.

Спробою частково виправити ситуацію стало створення у 2024 році бюджетної програми «Фонд декарбонізації та енергоефективної трансформації», де акумулюється частина податку на викиди CO₂. Однак, незважаючи на назву, фонд в основному фінансує проекти з енергоефективності, а не безпосередньо зі скорочення промислових викидів. Серед підтриманих ініціатив – встановлення сонячних електростанцій на державних будівлях, енергоаудити, програми оренди кондомініумів та інші заходи, далекі від промислової декарбонізації. Водночас великі підприємства, які є основними платниками екоподатку, не мають доступу до цих коштів для власної екологічної модернізації.

Експерти та аналітики вказують на низку системних проблем. Українська модель екологічного оподаткування має вузьку базу і не охоплює всі суттєві джерела забруднення, зокрема транспорт. Адміністрування податків ускладнюється відсутністю чіткої методики вимірювання викидів, що призводить до заниження показників та недоплати коштів до бюджету. Крім того, в Україні немає фінансових стимулів для бізнесу, таких як податкові пільги, дотації чи субсидії, які поєднуються з екологічними податками в інших країнах.

Окрема проблема – розподіл і використання доходу.. Значна частина коштів розчиняється в загальному фонді бюджету, а на місцевому рівні екоподаток часто спрямовується на ремонти, житлові потреби чи псевдоекологічні заходи замість проектів, які реально покращують стан довкілля. Аналітики наводять приклади, коли під виглядом екологічних програм фінансується обрізка дерев, прибирання вулиць чи ремонт каналізації.

Експерти наголошують: адресні зміни, як-от підвищення ставок чи коригування звітності, не вирішують основної проблеми. Екологічний податок в Україні потребує комплексної реформи: розширення податкової бази, посилення контролю, створення прозорого механізму розподілу коштів та реальних фінансових стимулів для «зеленого» переходу промисловості. Без нього він залишатиметься суто фіскальним інструментом, а не рушієм екологічних перетворень, як того вимагають європейські стандарти та потенційне членство України в ЄС.