Україні бракує коштів на декарбонізацію промисловості: детальний аналіз

На думку експертів, навіть за наявності стратегічних документів і законодавчої бази держава не має ресурсів для повної декарбонізації економіки, особливо в умовах повномасштабної війни.

Наприкінці 2025 року міжвідомча робоча група схвалила проект оновленої Довгострокової стратегії низьковуглецевого розвитку України до 2050 року. Водночас, за даними профільних джерел, документ піддався серйозній критиці через розрив між заявленими цілями та реальними можливостями їх фінансування.

Україна, як сторона Паризької кліматичної угоди, зобов’язалася скоротити викиди парникових газів щонайменше на 65% до 2030 року та досягти кліматичної нейтральності до середини століття. Європейський Союз проголосив подібну мету, але масштаби ресурсів, які він виділяє на зелений перехід, непорівнянні.

В ЄС система торгівлі викидами стала ключовим інструментом декарбонізації. Лише у 2023 році його доходи склали 43,6 млрд євро, які були спрямовані на кліматичні фонди та підтримку промисловості. Ці кошти дають змогу поєднати скорочення викидів з економічним зростанням.

В Україні система торгівлі викидами залишається на стадії планування. Існуючий екологічний податок не має цілі для модернізації підприємств, а єдиний спеціалізований інструмент – Фонд декарбонізації України – фактично не в змозі покрити потреби промисловості. За розрахунками, зелений перехід української промисловості потребує близько 102 млрд євро інвестицій, тоді як заплановане фінансування фонду становить лише 182 млн євро, або 0,17% від потреби.

Крім того, значна частина обмежених ресурсів виділяється на енергоефективні громадські проекти, а не на декарбонізацію виробничого сектора. Це ускладнює структурну проблему, коли скорочення викидів обумовлено не модернізацією, а деіндустріалізацією, спричиненою війною та економічним спадом.

Схожа ситуація спостерігається і в секторі відновлюваної енергетики. Частка «зеленої» електроенергії в Україні станом на середину 2025 року зросла до 17,3%, але експерти наголошують, що це значною мірою результат руйнування традиційної генерації, а не системного розвитку відновлюваних джерел енергії. Досягнення цілей Національного енергетичного та кліматичного плану до 2030 року потребує приблизно 40 мільярдів доларів інвестицій, причому понад 75% цієї суми зараз не мають перевірених джерел фінансування.

В уряді визнають, що основними потенційними джерелами фінансування є міжнародні програми, двосторонні угоди та фінансування в рамках Українського фонду, але конкретні параметри залучення цих ресурсів поки не оприлюднені. Експерти попереджають, що без чітких фінансових механізмів кліматичні цілі ризикують залишитися декларативними.